ГОРОДИЩЕНСЬКА ЗОШ І-ІІІст. №2
Суббота, 17.11.2018, 13:47
Меню сайту

Пошук

Вхід на сайт

Календар
«  Ноябрь 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 66

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту
  • Офіційьний блог
  • uCoz Спільнота
  • FAQ по системі
  • База знань uCoz

  •      Яскраво освітлені вікна двоповерхового будинку. Тут відбувається засідання районної Ради Депутатів трудящих. Стоїть питання про будівництво середньої школи.

          І ось біля центральної вулиці з’явилися люди. Вони щось розміряли, вбили кілочки, а через декілька днів приїхали перші машини, підводи, з’явилися робітники. Від криниці провели дерев’яні жолоби, по яких потекла вода. Безперервно машини і підводи одну за одною привозили глину, пісок, цеглу й інший будівельний матеріал. Був час ранньої весни, коли все прокидається, росте. Дерева яблунь і груш вкрилися білими квітами. Робота кипіла. Заготовляли потрібний матеріал. Нарешті приготування закінчено і будівництво розпочалося. Швидко заклали фундамент. Настав час, коли була покладена й перша цеглина. Та ось поступово від землі відокремилися стрункі, невисокі стіни. На одній із них був укріплений червоний прапор. Він з кожним днем піднімався все вище і вище. Стіни росли неначе із землі. Ось вони вже врівні з одноповерховим будиночком, а через тиждень і його перегнали.

          Швидко минуло літо. Розказують, що тоді, у далекому тридцять дев’ятому, школярі спеціально бігали на пагорб, аби побачити серед суцільної зелені червоний дах нової, їхньої школи. І були від того щасливими. І над вулицею стоїть новий двоповерховий будинок. Великі вікна вбирають себе світло і холоднувате осіннє проміння. Це була школа. Скільки дітей чекало на неї!

         1939-1941 Одного ясного, теплого літнього дня біля школи відбувся великий мітинг. Зійшлися жителі містечка Городища, представники майже від усіх організацій на відкриття школи. На цьому мітингу школі було присвоєно ім’я відважного льотчика Героя Радянського Союзу В.П.Чкалова Тут же секретар районного Партійного Комітету товариш Лимар урочисто вручив ключі від школи її директору Павлу Степановичу Сінєльнікову. Це було в середині серпня 1939 року. Із Загреблянської середньої школи сюди перевели та ще включили учнів з інших шкіл, що недалеко від неї проживали. Таким чином школа мала повний комплект класів від І до Х. Учитель рос.мови Чеховський, математики – Дудник і Скалига, фізики – Лимар, історії – Дабіжа, він же і зав.пед., географії – Головня, хімії та біології – Нечипоренко і інші. Першого вересня 1939 р. Фашистська Німеччина нападає на Польщу. Радянський уряд дає наказ про мобілізацію в лави Червоної Армії для допомоги нашим кровним братам і сестрам Західної України і Білорусі. В перших же числах вересня іде в армію Сінєльніков – командир-танкіст Червоної Армії. В цей же період іде також і Чеховський. Місце директора займає Дабіжа, а завпеда – Головня. 17 вересня 1939 року Червона Армія перейшла кордон Польщі і взяла під свій захист життя і майно народу Зх. України і Білорусі. Після включення цих областей за їх згодою в склад Радянського Союзу в шкоду знову повертається Чеховський і займає своє попереднє місце. Школа продовжує працювати, але скоро знову відбуваються ще більші зміни в скласі учительського колективу. Фінляндія не раз порушувала радянський кордон і загрожувала Ленінграду. Ввійшовши в союз з фашистською Німеччиною, вона під її впливом ще частіше почала робити наскоки на прикордонні радянські землі. Тому, щоб забезпечити спокій на кордоні з Фінляндією, розпочалася війна між СРСР і Фінляндією. В цей день на нижньому поверсі відбувся великий мітинг всієї школи з приводу війни. До лав Червоної Армії ідуть математики школи Дудник і Скалига, а на початку січня іде в армію Дабіжа. Тимчасово директора заміщає Головня, а потім Сокіл. Відбуваються заміщення і вскладі учительського колективу. Кращі учні – випускники 1939/40 навчального року – це Казначєєва Рая, Шаповал Євген, Тарапат Ріма та інші. Проходять місяці, життя іде нормально. Проходить зима і непомітно настає весна. Готуються якнайкраще закінчити навчальний 1940/41 рік учні 1-3 класів та добре здати іспити учні 4-10 класів.

       
           1941-1944 Під час війни школа стає центром формування частин Червоної Армії. В школі була призовна комісія. Скрізь лунали пісні, грав баян. Рідні, проводжаючи своїх близьких на війну, закликали бити ворога сильніше. Пішли вчителі школи. На фронт пішов директор школи Сокіл І, вчителі: Чеховський М. П., Сайко В. В., Артеменко І. С., Дудник І. М., Шоботенко С. Я. Вчорашні випускники ставали сьогодні бійцями-захисниками Вітчизни, яка стала для них другою матір’ю. Випускники Литвин В. , Биба Л., Камінський В. та інші пішли на боротьбу з ворогом. Учень 10 класу Шевченко М. та учень 9 класу Петренко В. добровільно пішли вчитись у військову школу. І вчителі , і учні стали сміливими бійцями і командирами.
         
         1 серпня німці ввійшли в містечко Городище. Як найбільший будинок у містечку,вона була зайнята німецькими передовими загонами. Школа перетворилася в постій солдатів німецької армії. Чисті, красиві парти розбивалися на куски і йшли на паливо для варіння їжі. Після виходу передових части приміщення школи зайняв німецький госпіталь. Над школою і іншими установами висіли фашистські прапори і блакитно-жовті ганчірки з петлюрівським тризубцем буржуазно-українських націоналістів. Наступив грудень 1941 року, німецькі загарбники в приміщенні нашої школи відкрили так звану „сільськогосподарську школу” . Директором цієї школи став націоналіст Чорноус. Ця школа проіснувала три тижні. Німці намагались залучити молодь в школу і потім організувати її вивіз на каторгу в Німеччину. Але наша молодь швидко розгадала суть цієї „сільськогосподарської школи”, і коли учням було наказано з’явитись в призначений час , вони розбіглись. Таким чином, з цієї витівки гітлерівців нічого не вийшло. Зимою 1941 – 1942 року школа пустувала. Лише зрідка тут зупинялися проїжджаючі частини німців. Весною 1942 року тут деякий час стояли мадьярські частини . Настав липень 1942 року. По всі тимчасово окупованій території Радянського Союзу німецькі рабовласники забирали нашу молодь на каторгу в прокляту Німеччину. По селах району сновигали німці та поліцаї, які по раніше намічених списках забирали молодь. Вони вривались серед ночі , як злодії, в будинки, забирали людей, садовили в машини і везли в школу, яка перетворилась в пункт для відправки в Німеччину. Коли не було дітей дома, то забирали їх батьків. В школі творилось таке , якого ще не бачив світ. Німці не звертали ніякої уваги на хворих , на дітей. Але молодь відстоювала свої права. Вночі юнаки та дівчата, зв’язуючи пояси, тікали через вікна. Частина стрибала з вікон другого поверху. Поліцаї і німці стріляли в них, ловили. Так , Баклицький Григорій виплигнув з вікна і уже відбіг від школи, але був впійманий і дуже побитий. Так, одна дівчина з села Валяви втекла , але прізвища її, нажаль, не вдалось встановити. Коли відправляли на станцію, то навколо школи творилось щось страшне : крик матерів, плач дітей, постріли та вигуки поліцаїв та німців – все це справляло жахливе враження. Школа ніби тремтіла від цього жахливого крику, вмиваючись сльозами тієї молоді, яка два роки тому назад тут вчилась і мріяла про прекрасне життя... Вивезли людей в Німеччину, і знову школа запустіла. Минула зима, наступила прекрасна пора – весна, коли всі радіють: кожний кущик, кожна травинка, все живе. Завжди в цей час всі учні готувалися до іспитів, а тепер її топчуть найлютіші вороги українського народу. Йшов травень 1943 року, по шкільному подвір’ю марширували зрадники народу. Та недовго вони тут були. Скоро вони виїхали на боротьбу з партизанами і знайшли собі там безславний кінець. Наступало літо. Школа стояла спустошена, брудна, наповнена фашистськими покидьками. В липні 1943 року в Городище приїхало гестапо, щоб знищити радянських людей, які не встигли евакуюватись. Місцеперебуванням собі обрали школу. Гестапівці разом з поліцаями роз’їжджали по селах району , звозили в школу бригадирів, ланкових, голів колгоспів, вчителів, лікарів. Не минуло багато часу, як школа наповнилася заарештованими . Становище їх було жахливе: їсти й пити не давали. Були заарештовані : Сукач О. П. (голова колгоспу ім. Шевченка ), Коробка ( прокурор), Фінкельштейн (педагог з с/г технікума) разом з шестирічною дочкою і старою матір’ю, Барабаш (зам. воєнкома) ,Кучеренко (працівник кооперації) та інші. Приїздили машини, вивозили в кар’єр, і було чутно постріли з кулеметів та автоматів. Німцям допомагали у винищенні людей зрадники українського народу : Носар М., Фьодоров А., Савченко. За школою лежали довгі тонкі рейки . І от одного ранку ці нелюди вибрали з дров тонкі довгі палки, йшли в школу, і скоро чулись приглушені крики. Знущання і розстріли продовжувались. Просіявши таким способом заарештованих, німці зігнали решту на другий поверх. До них нікого не підпускали. Протримавши ще кілька днів, гестапівці раптом вивезли заарештованих. Рідним говорили , що вони вивезені до Києва. Подальша їх доля невідома. В вересні 1943 році в школу приїхав німецький госпіталь. В цей час йшла боротьба з партизанами й в школу привозили поранених німців. Скоро цей госпіталь виїхав, але замість нього приїхав другий, який і пробув у школі аж до звільнення Городища від фашистських загарбників. Колись чепурні і красиві стіни школи перетворились в чорні від бруду, яким німці обляпали школу. Одного ранку приїхали машини, на яких стояли бочки з брудною водою, яку лопатами та насосами вони виливали на стіни школи. В класах школи поробили різні перегородки. З квітника перед школою німці зробили кладовище. Тут, в стінах школи знайшли собі „простір” близько 200 гітлерівців. Гриміли бої біля Черкас, Канева. Війська під командуванням маршалів Жукова і Конєва оточили фашистів – утворився Корсунь-Шевченківський „котел”. І залунали постріли навколо Городища.      
            І ось настав знаменний день – 9 лютого 1944 року, коли передові загони піхоти і танкові з’єднання з’явились на вулицях містечка. За два дні до визволення вороги поспішно вивезли поранених зі школи, але вони знайшли собі безславний кінець в „котлі”. 1944-1947 Ще зовсім близько проходила лінія фронту, і земля здригалась від глухих орудійних залпів, а школа уже привітала своїх колишніх вихованців. Та як не схожа вона на ту чудову школу, якою була вона до війни. Там, де висіли портрети, де стояли парти, учні побачили лише купи сміття, розвалені груби, побиті вікна. Всі меблі були винесені на подвір’я і все, що так свято берегли учні, фашисти перетворили на уламки. Та й школи тепер не можна було впізнати – стояла вона чорна, похмура, брудна. Вже 10 лютого 1944 року директором школи був призначений В.П. Милоданов. Вже в перший день були розклеєні оголошення про початок навчання в школі. Ця звістка облетіла всіх учнів, учителів, і незабаром до школи з’явились учні старших класів, учителі, техперсонал, силами яких і почали приводити до ладу школу. На гроші, знесені учнями, купили скла і засклили всі вікна нижнього поверху. Через два тижні кількість учнів була така, що могли розпочати заняття одразу шість класів. Але перш ніж розпочати навчання, треба було відремонтувати класні кімнати. З величезним ентузіазмом взялися учні за цю роботу. Довелося будувати нові груби, самі учні білили приміщення класів. До школи принесли довгі пожежні драбини, і підіймаючись по них вгору, зішкрібали зі стін бруд. Особливо ініціативними на цих роботах були учні: Кв’ятковський В., Калько, Міщенко Л., Забужко Н., Підкопаєва Н. та інші. Школа була чисто вибілено – можна розпочинати навчання. В цей час виїхала військова частина і залишила для школи велику кількість столів та лавок. Лавки та столи були розставлені в класах. Велику допомогу в ремонті школи надав партійний комітет, зокрема Виноградова, Чорнобривець. Не пройшло й трьох тижнів, а школа вже готова була прийняти своїх вихованців.            

             Настав щасливий в житті учнів Городища день – 1 березня. Коли ще тільки сонце піднялось і загорався новий день, стіни школи наповнились радісними, дзвінкими голосами учнів. Тяжко було вчитись – не було підручників. Та вчительський колектив прикладав усіх зусиль щоб забезпечити учнів хоч деякими підручниками та наочним приладдям. І хоч всі кабінети були зруйновані фашистами, вже через декілька тижнів у кабінетах фізики та хімії вже з’явилось деяке приладдя. Склад вчителів на той час був таким: директор – Миладанов В.П., завпед – Костюк В.С., викладач історії – Грабенко Г.О., української мови – Єлисеєва М.Я., математики – Кириченко В.Г., німецької мови – Туз Н.Г., хімії – Петруха Л.Л. та інші. Йшов час, минали веселі дні. Вже в перші дні навчання на стіні коридору з’явилась шкільна газета. Її назва відновила традиції школи – „Чкаловці”. Були організовані гуртки самодіяльності: музичний, співочий. Понад 4га одержала школа, в тому числі і стадіон, були перетворені на городню площу. В військовій частині купили коня і тепер школа вже мала своє господарство. Новий навчальний рік приніс з собою цей сонячний день – день Перемоги. Великі зміни вжитті школи відбулись за цей рік. В.П. Милоданов перейшов працювати в с/г технікум, і директором школи стала А.А. Бикадорова, яка щойно повернулась з евакуації. Математику вже тепер викладала Засєкіна В.Л., фізику читав Онопрієнко Ю.Г., російську мову і літературу – Бикадорова А.А. В цей час міністерством освіти були видані „Правила для учнів”, які були введені в життя школи. Важко було спочатку звикнути до суворого порядку, проте незабаром школу не можна було впізнати. Велику роль в житті школи відігравала шкільна газета „Чкаловці”, що висвітлювала всі негативні вчинки учнів. Добре спланована була робота в школі в цей час: працювали літературний, музичний, співочий гуртки, часто влаштовувались літературні вечори, на яких учні читали уривки з поем, вірші, співав хор. Ось і 20 травня, день початку екзаменів – перших екзаменів у школі після звільнення нашого району. Відгриміли бої, і на Батьківщину повернулись колишні воїни, щоб знову зайняти свої почесні місця в будівництві щасливого життя. Повернулись до своєї улюбленої справи й учителі. В січні 1946 року директором школи був призначений Завгородній П.П., який нещодавно повернувся з фронту. Разом з директором прийшов також М.П. Скалига, який і раніше працював у цій школі. Демобілізований воїн Скалига був призначений завпедом і викладачем математики. До складу учнів старших класів влились нові учні – демобілізовані воїни. Вже в перший рік дали блискучі результати в навчанні колишні фронтовики, зокрема учень 10-го класу Краснюк К.

    Випускники 1948 р. (4 клас)


        


    Випускники 1954 р.




         З
    1956 року
    школу очолював Михайло Трохимович Безкровний. З 1964 школа працювала в дві зміни, виявилась тіснуватою, от і затіяли добудову, яка завершилась у 1964 році. Тепер широкі коридори школи прикрашали фікуси та інша зелень. Між третім та четвертим кабінетами була розсувна стіна. Коли її прибирали, створювався актовий зал і невелика сцена. На висоті була культурно-масова робота. Є.Д. Шаповал організував хор і оркестр, який виступав під час свят, вечорів, брав участь у в обласних оглядах і займав призові місця. Так в 1963-1964 роках він відкривав концерт художньої самодіяльності в м. Черкаси, нагороджений радіограмофоном і направлений на республіканський конкурс. У 1975 році відкривав свято в новому районному палаці культури. Другий раз школу добудували у 1977 році. В добудованому корпусі відвели місце для організації Кімнати Бойової Слави, яка була відкрита в 1982 році. Це центр патріотичного виховання школярів. Місце, де зібрані матеріали про наших земляків, вчителів, рідних людей, на чиїх долях лежить чорна тінь Великої Вітчизняної війни, матеріали про наших визволителів. І вже стало доброю традицією школи два рази на рік – 9 лютого та 9 травня проводити тут годину пам’яті, під час якої діти знову і знов згадують імена вчителів-воїнів Скалиги М. П., Гордієнка А.Я., Шаповал Є.Д., Зінченка І.С., Матвійка І.Т., Безкровного М.Т. та сторінки цієї страшної людської трагедії, вшановуючи тих, хто загинув в роки війни, кладуть квіти до Обеліску Слави нашого міста.


    Випускники 1978 р. (5 клас)



    Верхній:

                  Крижанівський Олександр, Погрібний Сергій, Литвин Євген, Мачух Анатолій, Чернявський Микола, Івановський Олександр, Пожар Борис

                  Середній:
                  Саленко Віталій, Кочубей Валентина, Ільченко Наталя, Гусак Олена, Руденко Людмила, Ковальчук Катерина

                  Нижній:
                  Дем’янець Ірина, Лисенко Вікторія, Тесленко Євгенія Єгорівна, Коденець Ольга, Колісник Галина


    Випускники 1982 р. (9-Б клас)


                1-й ряд:
                Мусієнко Ігор, Миронов Анатолій, Козак Сергій, Солодуха Григорій, Барабаш Олександр, Короп Сергій, Пожар Павло,

                2-й ряд:
                Швачка Станіслав, Плоский Сергій, Набок Михайло, Артеменко Лариса, Слічна Світлана, Бабенчук Лариса, Сігідіненко Наталія, Іващенко Людмила, Слезький Володимир

                3-й ряд:
                Васильченко Людмила, Стадник Лариса, Єременко Світлана, Грицай Лариса, Шаповалова Вікторія, Василенко Олена, Дем’яненко Ольга, Руденко Микола

                4-й ряд:
                Попенко Наталія, Орел Олександра, Астаф’єва Лариса, Ляшко Віра Дмитрівна, Лагодін Олександр, Божок Лариса

    Випускники 2000 р. (9-А клас)




    Copyright MyCorp © 2018